мос» — це світ, лад, порядок, слава, прикраса (звідси «косметика») і «акосмос» — відсутність космосу, «хре» — належне, потрібне і «гамартія» — надумане, помилкове.
Відповідно «Похвала Олені» починається опозиціями:
«Славою (космос) служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, діянню — доблесть, мові — правдивість; все протилежне цьому (енантія) — лише безслав'я (акосмія)»'.
Моделі поведінки винуватиці Троянської війни Олени враховують чотири фактори:
• ірраціональний (веління богів, випадок (тюхе), неминучість);
• фізичний (насилля);
• інтелектуальний (переконання словом);
• емоційний (любов).
В опозиції «сильний — слабкий» Олена опиняється серед слабких, невинних жертв: «Бог сильніший за людину і силою, і мудрістю, як і всім іншим: якщо Богу або випадку ми вину повинні приписати, то Олену вільною від безчестя повинні визнати». Отже, Олену можна виправдати.
За Горгієм, виходило, що все можна виправдати, якщо знайти йому новий ряд опозицій. Пізніше наступний великий оратор Ісократ скаже, що Горгій фактично створив Олені не похвальну, а захисну промову. Це ще час, коли епідейктичне красномовство тільки намагалося відділитись від судового, тому Горгій не потрапив у такий шанований у Давній Греції «канон десяти ораторів».
Учень Горгія Ісократ був майстром урочистих, святкових промов. Він відкрив в Афінах школу красномовства (392 р. до н. е.), працював у ній майже 40 років, розробляв техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов, введення ритмічних періодів. Над окремими промовами Ісократ працював роками. Вершиною його творчості є «Панегірик», який автор виношував 10 років.
Афінська школа Ісократа була першим навчальним закладом, що готував висококваліфікованих ораторів — професіоналів, політиків.
Тут вивчалося право, політика, філософія, мистецтво. Риторика в
|