аціональне байдужої, відданої вождям і готової для них на все. Ми скинули моральний бар'єр і відкрили широку дорогу новій людині. Туди кинулись пролази, агресивні нездари, егоїсти, циніки — виявилось, що в театрі життя ролю «ідейного товариша» грати найлегше. А от порядного, чесного, доброго, розумного — не зіграєш: ним треба бути. Таку людину ми затоптали...
  Ще до вашого народження, діти, ми знизили також рівень думки, господарности, культури і духовности, бо підозрювали й винищували найкультурніших. І нині, коли цивілізовані нації розв'язують великі проблеми життя, ми доводимо одне одному аксіоми та перевидаємо вчорашні підручники — з доповненнями. Закрийте підручники.
  Ми боролися з пережитками минулого в свідомості — з пережитками власности, з індивідуалізмом, з релігією... Звичайно, з людською скнарістю, з глухим егоїзмом та суєтністю треба боротись. Але саме цих слабостей ми не зачіпали. Ми боролись проти людської справжности і незалежности, що спирається на право власности, на гідність особи, на право вільної совісти... Ми переслідували духовність в усіх проявах — ми культивували людину черству і байдужу...
  Якщо ви, обмануті, можете вірити в святиню — вірте, діти! Бо віра дає сили для життя. І хай вас рятують крила молодости — священні пориви».
  1989р.
  Ліна Костенко
  Якщо самі ще не осмислили, то чого хочемо від світу?
  Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно. І яка це була нагорода — священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніхдавен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед суспільством.
  Ті перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Ті другі завжди

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>