уміли, все пам'ятали. Їх здеморалізував теоретично обгрунтований терор — безперервний і безнадійний. Зло взяло гору і закріпилося. Народ заляканий... Заляканий, але не знищений морально. Треба звільнити його здорові сили.
  Перебудова може початися тоді, коли чесні й порядні візьмуть гору. Коли озброєні бойовою фразеологією злочинці і лакеї почнуть ховатись.
  Рух мусить мати моральний фундамент — традиційний, народний. Українська традиція е християнською. Цим духом вона живилася і розбудовувалася справіку. Мова, пісня, душевний лад проникнуті наскрізь добротою цього джерела. Його замулювали навали татаромонголів, лютих царів, але його розчищували Сковорода, Гоголь, Шевченко, Куліш... Тривала нерівна — вічна боротьба за джерела. До революції Україна прийшла приспаною і окраденою, порізненою, але з великим запасом духовних сил. Відречення від святині було важкою драмою.
  Я той, хто кинув Бога й Небо, Аби тобі був світлий час, —
  гукав у відчаї Володимир Сосюра. Це була безумна даремна жертва:
  світлий час без Неба не настане.
  Сиві, змучені, похилі, ми підсумовуємо життєвий досвід: щось є над нами. В цьому «щось» — увесь інфантелізм блудних синів блуд
  ного часу. Пророки, генії, чужі і наші національні мислителі тисячу літ казали, хто є над нами. А ми, напівосвічені, дипломовані і «серцем голі догола», зробили з великого Бога предків слово «щось».
  Нині нам потрібен храм для науки мудрости. Не та казенна церква, яка повторює стиль і навіть жаргон партійнобюрократичного апарату. Народові потрібна справжня церква Христова, українська — і православна, і католицька, і протестантська. Потрібен священикподвижник, добрий учитель, священикпатріот, народній вихователь і лідер. Бо недуги духовні облягли нас ще більше, ніж фізичні. Морально ми геть занедбані...
  Нам потрібна література, яка будить «дух, що

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>