ль. Ми перші переживаємо кризу людини — і саме ця криза вимагає перебудови і нового мислення.
  На вітрині мод зарясніло слово «духовність». Воно вже стало легким, як полова. Одні для заповнення духовного вакууму заводять духову оркестру й агітмузей у приміщенні храму. Ті почали давати служителям культу громадські доручення. Ті несуть своїх дітей до церкви охристити, але потім не вчать їх жити похристиянському. Ті збирають матеріял про пришельців з космосу та цікавинки з індійської культури. Інші, зрештою, прикладають духовні зусилля в науковій та мистецькій праці — і теж наче входять у сферу духовного...
  Але чому ці похвальні заняття не виробляють того високого етичного ідеалізму, офірноїлюбови, безкорисливого служіння ідеалам, які породжувала висока віра, що йшла від Нагірної проповіді Христа?
  Будівельні камінці вторинного походження можна цінувати, збирати, шліфувати, але храму з них не збудуєш. Згадаймо давній переказ про двох будівників. Одного чоловіка з тачкою, наповненою камінням, запитали:
  «Що ти робиш?» — «Та от звеліли возити каміння — вожу». «А що ти робиш?» — запитали другого, такого ж. — «Я будую собор святого Петра».
  Собор святого Петра в Римі стоїть завдяки тому — другому. Всі великі собори минулого — це, передусім, пам'ятки високого духу. Всі великі творіння Данте, Рафаеля, Сервантеса, Шевченка — це теж творіння не пера і пензля, а творіння духу. Всі безумно одважні пошуки невідомої землі, експедиції Колумба і Магеллана йшли від одержимості! духом і великої віри у великого Бога.
  Без віри, що гори рушить, малі люди будуть надити рибку на мілині й гризтись за привілеї, і ніколи не знатимуть: «Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра» (Леся Українка).
  Де і коли люди відірвалися від джерел? XX вік визрів як епоха гльобальних доктрин,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>