монію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, закликань, чарувань апробує те, як звучання впливає на думку:
  «Закликання просякнуті божественною силою мови, і радість наводять, і печаль відводять, тому що сила заклинання, стикаючись з людською думкою, чарує її, переконує і переінакшує її засобами своїх чар. Існує ж два способи чаклунського чародійства: чарування духу і обман думки»2.
  Ця ідея Горгія є фактично реалізацією одного з основних постулатів філософії софістики — релятивізму: все відносне — як зачаруєш, а звідси — як переконаєш, так і буде.
  Платон (про його риторику йтиметься далі) різко критикував софістику, що не шукала істину, не прагнула до пізнання правдивого, і відповідно засуджував софістичну риторику. На думку Платона, оратор, який не володіє істиною про предмет промови, не знає розмежування правдивого і неправдивого, може принести не користь, а шкоду. Софістиці (софія — вміння, досвід, вправність) Платон протиставляв філософію (прагнення мудрості, любов до мудрості). Риторика має бути істинною — правдивою і моральною (етос), але така риторика може бути тільки на основі знань, пізнання природи речей і людей, а це, за Платоном, доступно тільки для філософів. Вже тут намічається розходження риторики і філософії, але ще якийсь час вони йтимуть поряд.
  Щоправда, чарувальна риторика Горгія шкоди не приносила, тому що він не займався політичним та судовим ораторством. Його риторична сфера — похвальне красномовство (за термінологією . Арістотеля — епідейктичне).
  Саме Горгій утвердив принцип «риторика— майстер переконання» і розробив ряд засобів, якими оратор може, насолоджуючи душу слухача і трошки приспавши розум («обман думки»), вести його за собою. Ці засоби згодом одержали назву горгійські (горгіанські) фігури: антитеза як поєднання протилежностей, рівночленність,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>