заклик до ще більшої уваги до мови, як нашого найголовнішого письменницького знаряддя, не прозвучить марно.
  Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих — рідна мова, Весняних пахощі листків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа.
  Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів, гарячу, І осліпити,й повести На чорні торжища незрячу.
  Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик, В'язнили, кидали за грати, Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати.
  І ти порубана була,
  Як Федір у степу безрідний,
  І волочила два крила
  Під царських маршів грюкіт мідний, —
  Але свій дух величногідний,
  Як житнє зерно, берегла.
  І цвіт весняний — літній овоч На дереві життя давав, 1 Пушкінові Максимович Пісні вкраїнські позичав, І де сміявсь Іван Петрович, Тарас Григорович повстав.
  Заключне слово Президента УНР в екзнлі Миколи Плав'юка
  на надзвичайній сесії Української Національної Ради 15 березня 1992 року
  Пане Голово Української Національної Ради! Пане Голово Уряду УНР в екзилі! Дорогі делегати Верховної Ради України! Дорогі члени Української національної Ради!
  Судилося нам брати участь в цій Сесії УНРади, яка цілком інша, ніж десять Сесій, що відбулися за останні десятиліття. На всіх попередніх Сесіях ми плянували, як розбудовувати дію ДЦ УНР в екзилі, як продовжувати дію, спрямовану на відновлення незалежности Української Народньої Республіки.
  Сьогодні ми схвалили постанови, згідно з якими маємо закінчувати нашу дію. Здавалось би, що це може навіяти нас жалем, тривогою, бо ж ми і наші попередники справді віддали дуже багато праці для розбудови ДЦ УНР в екзилі, і я не сумніваюсь, що багатьом з нас з припиненням дії ДЦ УНР буде чогось бракувати в нашому житті. Та ще до вчора серед декого з нас були,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>