часну абсолютну монархію, останню, на нашу думку, доцільно було б визначити як неабсолютну.
  На сьогодні до держав з такою формою правління можна віднести Бахрейн, Бруней, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівську Аравію1, але цей перелік може бути легко змінений, оскільки зміст форми правління цих держав досить динамічний, тому що цілком залежить від волі одного монарха. Це, наприклад, знайшло своє підтвердження у Бахрейні, який, після набуття 14 червня 1971 р. незалежності, обрав для себе дуалістичну форму монархічного правління. За прийнятою в 1973 р. Конституцією Бахрейну, главою держави визначався емір, він же верховний головнокомандувач збройних сил. Виконавчу владу мала здійснювати Рада міністрів на чолі з прем'єрміністром, якого призначав емір. Конституція передбачала створення однопалатного парламенту Національних зборів у складі членів уряду та ЗО депутатів, що обиралися б населенням на 4 роки. Але справа до цього не дійшла, у 1975 р. емір, призупинивши дію конституції, розпустив парламент, і
  1 Георгіца A3. Конституційне право зарубіжних країн.—С.201
  88
  
  тим самим, по суті, встановив замість дуалістичної абсолютну монархію. її зміст не змінився і тоді, коли через 17 років, у грудні 1992 p., був сформований спеціальний державний орган рада (шура) з ЗО чоловіків, котра на дорадчих началах, як прийнято в цих країнах, брала участь у розробці проектів законів, що затверджуються главою держави1.
  Схожим є і зміст форми правління Саудівської Аравії. Главою держави є Король, котрий виступає уособленням влади сімейства Саудитів, якому історично належить роль лідера в політичному житті

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>