лідує владу, а лише ту державу, де політична влада зосереджена в руках її глави, поширюється на усі сфери державної діяльності і "є рушійною силою усього державного механізму"2. Саме у такій державі глава держави є монархом, оскільки він є єдиновладним правителем. В т.зв. "монархії, заснованій на поділі влади" (парламентарній монархії), глава держави не є монархом,
  1 Георгіца A3. Конституційне право зарубіжних країн.—С.205.
  2 ЕллинекГ. Общее учение о государстве.—T.I.—СПб., 1908.—С.502.
  
  оскільки колишня його одноосібна влада (тоді він дійсно був монархом) поділена поміж іншими органами, котрі у цій системі владних відносин, як правило, переважають владу глави держави. Керівник такої держави це не монарх, а лише глава держави, який займає свою посаду у певному порядку престолонаслідування. Така держава за формою правління, на нашу думку, взагалі не є монархією, навіть обмеженою, оскільки щоб так називатись потрібна наявність єдиновладдя у державі, котре могло б бути обмеженим якимось іншим органом, але без втрати самого монархічного елементу.
  Виходячи з цього, існуючі ще у сучасному світі монархії, залежно від обсягу і характеру повноважень глави держави монарха, повноти його влади, можна поділити на необмежені і обмежені. До необмеженої, як це загальноприйнято, слід віднести абсолютну монархію, а до обмеженої, на противагу традиційній класифікації, тільки т.зв. дуалістичну монархію. Останню поряд з т.зв. "парламентарною монархією", як правило, визначають як конституційну. Це, на нашу думку, не досить правильно, оскільки всі сучасні форми правління, у тому числі і деякі абсолютні монархії, тією

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>