ціацію за майновим становищем, званням, місцем в соціальній ієрархії. Звідси і розподіл суб'єктів державного спілкування (населення) за походженням "на тих, хто допущений і тих, хто не допущений до здійснення верховної влади...'". Саме закріплена у праві соціальна нерівність населення є джерелом і живильним середовищем монархічної влади протягом тривалого історичного періоду. В історії державноорганізованого суспільства цей період займає цілу епоху епоху становокастового суспільства. Протягом усього цього часу така форма організації верховної державної влади набула відповідних типових рис (ознак).
  Першою, найбільш суттєвою ознакою, котра етимологічно знайшла своє практичне втілення у змісті самого терміну монархія, є єдиновладдя (єдиноправління). Це означає, що державна влада, яка характеризується організаційною і функціональною єдністю своїх органів, сконцентрована в руках одного з них глави держави, що персоніфікується монархом. Оскільки серед суб'єктів державного спілкування один він є джерелом державної влади, то в його руках зосереджується вся повнота цієї влади. Влада монарха верховна, суверенна, не знає обмежень і поширюється на усі сфери державної діяльності. Тобто правління в такій державі є результатом одноособових дій одного вищого органу влади глави держави, оскільки навіть при розподілі повноважень між іншими державними органами остаточне рішення з будьякого питання залишається за ним.
  (НОРМАИНФРА), 2002.С593. 84
  Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов /Под.общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С.Нерсесянца.—М.:НОРМА
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  Суть другої

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>