—T.I.—СПб., 1908.—С.492.
  Макиавелли Н. Государь: Сочинения.—Харьков: Фолио,1998.—С.50. 3 Там само.С. 179.
  
  
  
  76
  
  77
  
  С.К.Бостан, С. М. Тимченко
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  
  
  
  етимологічного змісту самого терміну і остаточному закріпленню у вченні про форми держави двочленного поділу на монархію і республіку. Під впливом такого переконливого досвіду в науці про державу відбулося змішання елементів різних понятійних рядів, яке чітко видно, якщо на це явище подивитись через призму понятійнокатегоріального апарату сучасного державознавства, особливо вітчизняної загальної теорії держави і права.
  Спираючись на такі ключові поняття останньої як сутність держави та форма держави, можна дійти висновку, що, використовуючи положення "публічна справа є справа народу", Цицерон, як утім і Н.Маккіавелі, Ж.Боден та ін., мали на увазі не форму держави, а соціальну сутність останньої. Саме у цьому ж сенсі, на нашу думку, має бути використаний у державознавстві термін "республіка", який би слугував для характеристики якісно нової, народної держави. Тобто під республікою, повертаючись до початкового змісту цього терміну, слід розуміти створену народом (populi) державу, соціальне призначення та мета функціонування якої є забезпечення його загальних інтересів (публічної справи res publico), а не окремих верств населення. Оскільки забезпечення загальних інтересів народу можливо за умов рівності усіх його суб'єктів (громадян), то республіка це держава, сутність якої обумовлена певним періодом розвитку державноорганізованого суспільства, а саме його "громадянським" станом. Іншими словами республіка

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>