ьми, зокрема писав Н.Макіавеллі, були або республіками або державами, керованими єдиновладно"2. Н.Макіавеллі ці поняття справді використовує дуже часто, але більш детальний аналіз його праць "Державець" і, особливо, "Роздуми про першу декаду Тита Лівія" свідчить про те, що італійський мислитель, як і його попередник Цицерон, під республікою і монархією теж розумів не форму держави, а саму державу із відповідним соціальним змістом. У першому випадку це держава, яка спирається на соціальну рівність, в іншому на соціальну нерівність3.
  У такому ж сенсі, тобто як синонім держави, республіку розумів і Ж.Боден. Тільки після нього суспільнополітична думка починає використовувати термін республіка і для позначення форми правління. Це, однак, було обумовлено не стільки державницькою теорією, скільки практикою державотворення того часу в деяких країнах. Не випадково першу спробу сприйняття терміну республіка як форми правління здійснено голландським мислителем та юристом Г.Гроцієм, за "плечима" якого був досвід побудови в Нідерландах "Республіки Об'єднаних провінцій" у 80х pp. XVI ст. Англійська буржуазна революція сер. XVII ст. з її невдалою спробою встановлення республіки теж привернула увагу до неї мислителів (наприклад, Ш.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо та ін.), але своєрідну крапку над "і" у цьому питанні поставила американська конституція 1787 p., котра юридично закріпила за створеною новою державою США так звану республіканську форму
  правління.
  Таким чином, юридичне закріплення і практичне втілення
  ідей про республіку в СІЛА сприяли відходу від початкового
  1 Еллинек Г. Общее учение о государстве.—T.I.—СПб.,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>