пільну свідомість до раціонального сприйняття державної влади, представником якої може стати будьякий громадянин, створила різні моделі її деконцентрації, засновані на принципі поділу влади і їх балансу через систему стримувань та противаг. Саме визнання та практичне втілення цього принципу у державне життя здійснили кардинальний переворот в структурноінституціональній системі вищих органів державної влади, результатом якого став перехід від правління одного (мпнпт) органу до правління взаємопов'язаних між собою багатьох (сплй) вищих державних органів.
  Як зазначалося, цю "основну" форму державного правління зазвичай називають республікою. Але широко відомий термін "республіка" для позначення форми правління є, на нашу думку, не зовсім вдалим, оскільки його етимологічний зміст не розкриває сутності досліджуваного явища. Останнє, як відомо, являє собою систему влади, владних інститутів, що має знайти відображення у його назві. Термін "монархія" для цього цілком підходить, оскільки його етимологічний зміст єдиновладдя, єдиноправління безпосередньо дає уявлення про джерело і суб'єкт правління у державі. Термін же "республіка" (від лат. res справа і publica публічна, суспільна), який дослівно означає "справа публічна
  75
  
  С. К. Бостан, С. М. Тимченко
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  
  
  
  (суспільна)", прямого уявлення про форму державного правління не Дає. Постає питання: чому термін "республіка" зайняв місце у цьому понятійному ряду? Певною відповіддю на це може бути формальна аргументація абсолютної більшості сучасних державознавців, котрі поділ на монархію і республіку пояснюють "традицією",

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>