навців, котрі в своїй більшості спираються на формальноюридичні або політикопрактичні критерії. Для постсоціалістичної, у тому числі і сучасної вітчизняної юридичної науки характерний багаторівневий підхід до класифікації форм державного правління. За деякими виключеннями ані теоретики, ані конституціоналісти не виходять за межі загальноприйня
  72
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  тої класифікаційної схеми форм державного правління. Розподіляючи держави за формами правління, вони зокрема відзначають, що "традиційно в науці розрізняють дві форми правління монархію і республіку". Монархії бувають необмежені (абсолютні) та обмежені або ж конституційні (дуалістичні та парламентарні ), а республіки класичні: президентські та парламентарні , гібридні (змішані) та деякі особливі (соціалістичні, директоріальні, монократичні, мілітарні тощо), що знайшло своє практичне втілення в одній або в невеликій групі держав.
  Засади цієї класифікації, котра певним чином були "модернізована" вітчизняними державознавцями радянських часів, закладені ще на рубежі минулого століття. Постає питання: чи відповідає ця класифікаційна схема політикоправовим реаліям і науковим потребам початку XXI століття? В принципі так, оскільки базові елементи цієї конструкції досі збереглися. Але ж у певних деталях, на нашу думку, є можливості для її вдосконалення.
  Це, насамперед має стосуватись типології форм державного правління класифікаційної операції вищого рівня, яка за найбільш суттєвими ознаками дозволяє створити "збірний" зразок (образ), тип досліджуваного явища. Чи є вищезгадані "основні форми" типами форми державного правління?

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>