ституційних положень, на основі яких здійснюється регламентація окремих сторін суспільного життя, можна виділити положення про взаємовідносини держави і церкви. Звичайною практикою є фіксація в основних законах свободи віросповідання (нерідко свободи совісті). Наприклад, у СТ.16 Конституції Іспанії гарантується ідеологічна, релігійна і культова свобода індивідів і товариств. Ці свободи можуть бути обмежені у своїх проявах лише для підтримання публічного порядку, що охороняється законом. Ніхто не може бути примушений до висловлення своєї думки з питань ідеології, релігії або віросповідання.
  За Конституцією Румунії, релігійні культи самостійні, відокремлені від держави і користуються її підтримкою, зокрема, через сприяння релігійній присутності в армії, лікарнях, в'язницях, притулках і дитячих будинках (ст.29).
  У прийнятих у XIX ст. конституціях Бельгії і Люксембургу визначено, що цивільний шлюб має передувати церковному. При цьому в усіх випадках позиція держави є нейтральною щодо церкви або однаково прихильною до всіх конфесій.
  Іноді в конституціях акцентується увага на питаннях церковного і світського виховання й освіти. "Релігійне навчання в державних школах, за винятком неконфесійних, є обов'язко
  52
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
   зафіксовано в ст.7 Основного закону ФРН. Але водночас зазначається, що держава має право нагляду за таким на«чанням, і жоден викладач не може бути примушений провадита його. У §2 Конституції Норвегії записано, що ті особи, які аювідують євангелічну лютеранську релігію, зобов'язані вихо; ."ьати в її дусі дітей. У Конституції Туреччини підкреслюється, ~о "виховання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>