блічної власності у приватну називається приватизацією.
  Історично право власності розглядалось як природне право людини. "Власність є правом недоторканним і священним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого і попереднього відшкодування", записано у ст.17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року. Отже, наприкінці XVIII ст. право власності не характеризувалося як політичний і юридичний абсолют. Доля власності, що належала окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соціальними потребами. Відповідні конституційні формулювання вже тоді відображали намагання узгодити інтереси особи і суспільства.
  З цієї статті Декларації прав людини і громадянина по суті випливає юридична модель конституційної гарантії власності:
  1) право власності невід'ємне;
  2) позбавлення цього права можливе тільки як виняток;
  3) порядок позбавлення повинен бути встановлений за
  коном;
  4) закон, в свою чергу, має визначити такі випадки
  50
  
  суспільної необхідності, за яких можливо позбавлення суб'єкта права власності;
  5) ця необхідність повинна бути очевидною;
  6) позбавлення права власності можливе лише з відшко
  дуванням;
  7) відшкодування повинно бути попереднім.
  У СТ.14 Основного закону ФРН сказано: "Власність зобов'язує. Користування нею повинно водночас служити
  ьному благу". У ст.29 Конституції Японії зазначено, що 'право власності визначається законом у такий спосіб, щоб воно не зачіпало суспільного добробуту". Цим за приватною зласністю прямо визнається соціальна функція, а сама власність тісніше прив'язується до

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>