|
я вище, повинен керувати державою, не залишаючи своєї основної роботи: депутатська функція розглядалася як неосновна, здійснювана після виконання "уроку" продуктивної роботи (В.І. Ленін), а отже, не підлягала особливій оплаті, не вважаючи відшкодування виниклих витрат або втраченого заробітку. Наприклад, у ст. 80 кубинської Конституції сказано: "Положення депутата не пе
312
313
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
редбачає ні особистих привілеїв, ні матеріальних вигод. Депутати Національної Асамблеї Народної Влади будуть сполучати депутатські функції зі своїми звичайними обов'язками і задачами. У тій мірі, в якій це необхідно для депутатської діяльності, вони будуть користуватися неоплачуваною відпусткою й одержувати винагороду, еквівалентну їх заробітній платі і додатковим витратам, що вони несуть у зв'язку з виконанням депутатських обов'язків".
У демократичних же країнах, де парламентар реально бере участь в ініціюванні, розробці і прийнятті найважливіших державних рішень, така діяльність вимагає від нього професіоналізації і значних матеріальних витрат. Парламентар має потребу в консультаціях фахівців, які безкоштовно їх не надають, йому необхідне постійне проживання в столиці, часті поїздки до виборців, систематичне користування зв'язком і т.д. Тому парламентська винагорода, ще й до того ж висока, розглядається нині як нормальне явище.
Винагорода французького парламентаря в три рази більша середнього рівня заробітної плати. Плюс до цього він одержує фіксовані суми, що дорівнюють 1/4 винагороди, на наймання житла і службові витрати. Держава
|