|
льща, Румунія, Словенія, Чехія і Хорватія, а з країн СНД Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія встановили двопалатну форму побудови парламенту. З перерахованих тільки Росія є федеративною державою, де двопалатна побудова парламентів вважається обов'язковою і пояснюється необхідністю представництва на загальнонаціональному рівні інтересів суб'єктів федерації та
їх населення.
В унітарних державах існування верхніх палат передусім пояснюється потребами оптимізації парламентської організації шляхом забезпечення врівноваженого підходу у парламентській роботі. Це досягається діяльністю верхніх палат, які мають стримувати нижні, забезпечувати зважений законодавчий процес, унеможливлювати прийняття непродуманих та поквапливих рішень і зберігати рівновагу в державному механізмі.
Палати бікамеральних парламентів, як і самі представницькі органи, мають різні назви. Відносно цих назв існують певні інтернаціональні традиції, які роблять таку різницю відносною. Так, однією з найпоширеніших назв нижньої палати парламенту є "палата представників". Таку назву встановили конституції Австралії, Бельгії, Ірландії, Румунії, Уругваю, Філіппін, США, Японії та деяких інших країн. Широко вживаною назвою нижньої палати є "палата депутатів". Вона характерна для парламентів більшості президентських республік Латинської Америки, зокрема Бразилії, Мексики та Чилі. Так називається і нижня палата італійського парламенту, а в Іспанії вона дещо трансформована в "конгрес депутатів". Конституції фіксують й інші назви нижніх палат: "національні збори" (Франція), "палата громад" (Великобританія, Канада), "сейм" (Польща) тощо.
"Сенат"є
|