|
ійними повноваженнями, тобто практично діє на свій власний розсуд. Це передусім стосується вирішення питань надання слова і парламентської дисципліни. В англоамериканській юридичній і політологічній літературі існує вираз "спіймати погляд спікера", або "бути визнаним спікером", який означає, по суті, довільну поведінку спікера в ході парламентських дебатів.
У верхніх палатах одноосібний керівник, як правило, також обирається. Проте існує й інша практика. У Канаді відповідна посада заміщується за рішенням генералгуберна
285
С. К. Бостан, С. М. Тимченко
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
тора з рекомендації прем'єрміністра. У США офіційним головою верхньої палати є віцепрезидент. Водночас сенат обирає так званого тимчасового голову, який, за деякими винятками, веде засідання палати. У Великобританії керівництво палатою лордів здійснює лордканцлер. Як зазначалося, він займає і ряд судових посад, а також є членом британського уряду (кабінету).
Повноваження голів верхніх палат нерідко більш обмежені у порівнянні з одноосібними керівниками нижніх палат. У першу чергу це стосується тих парламентів, де палати нерівноправні, і домінує або переважає за своєю загальною компетенцією нижня палата.
У більшості країн керівну роботу в палатах парламентів здійснюють виборні колегіальні органи (бюро, президія, правління тощо). Голову цього органу, як правило, обирає палата і він є водночас її головою. Значну частину функцій керівництва палатою голова здійснює самостійно. Титули він має різні: власне голова (у більшості країн), маршалок (у Польщі), президент (в Австрії, Норвегії, ФРН), тальман (у Швеції)
|