|
) до завершення Першої світової війни.
За зразком названих держав до 30х років XIX ст. конституції були прийняті в деяких латиноамериканських та європейських країнах (Іспанія 1812 р., Норвегія 1814 p., Нідерланди 1815 p., Бельгія 1831 p.).
"Весна народів" революційні події 1848 р. впровадила конституції в колишніх німецьких державах (Австрії, Прусії, Данії, П'ємонті), Італії 1848 p., Сербії, Болгарії, Люксембургу 1868 p., Німеччині 1871 p., Швейцарії 1874 p., Японії 1889 p., Австралії 1900 p., Португалії 1911 р. та ін.
Конституції цього періоду за формою і змістом були короткими й лаконічними, писалися архаїчною мовою, визначалися невисокою юридичною технікою (мали багато прогалин, неточностей, не зовсім зрозумілих норм тощо). Засобами їх прийняття були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо) і референдум. Установчими зборами були прийняті Конституція США, перша Конституція Франції, Конституція Норвегії та деякі інші конституції XIX століття. На референдум виносилася більшість конституційних актів Франції кінця XVIII початку XIX століття. Поряд з цим у переважній більшості європейських монархічних держав використовувалось октроювання "дарування" конституції монархом.
32
Конституції цього періоду приймалися під впливом революцій та в інших надзвичайних ситуаціях. Основна увага в них приділялася питанням організації влади в державі: обмежували владу монархів або встановлювали республіку, закріплювали принцип поділу влади, засновували виборні представницькі органи народу парламенти. Правам і свободам людини і громадянина присвячена лише незначна частина конституційних
|