|
або зведені нанівець.
д) віковий ценз. Ще однією рисою розвитку виборчого
права у ХІХХХ ст. було те, що при встановленні вікового
цензу для активного виборчого права виходили з необхідності
зрівняти його з віком повноліття. Проте спочатку у більшості
європейських країн відповідний віковий ценз становив 2125
років.
Такий підхід об'єктивно обмежував політичну активність молоді. І тільки в другій половині XX ст. динаміка суспільнополітичного життя призвела до зниження вікового цензу для активного виборчого права. У 1969 р. у Великобританії він становив 18 років. Наступного року такий самий ценз законодав
264
чо визначили ФРН і США, а згодом Франція, Італія, Швеція, Іспанія, Греція та інші країни. Однак у Туреччині, Швейцарії та Японії відповідний ценз і нині дорівнює 20 рокам.
Разом з тим у наші дні зберігається різниця між віковими цензами для активного і пасивного виборчого права. Як і раніше, перший, за загальним правилом, нижчий. Наприклад, на виборах у нижні палати парламентів Бельгії, Великобританії і Росії відповідних прав набувають у віці 18 і 21 року, Франції і Румунії 18 і 23 років, Італії, Канади, США та деяких інших країн 18 і 25 років, Японії 20 і 25 років. Водночас у Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Угорщині і Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права співпадають.
Характерним є і те, що на виборах до верхньої палати парламенту там, де вона існує і обирається, віковий ценз для пасивного виборчого права зазвичай вищий, ніж у нижню. Так, у США правом бути обраними до палати представників наділені громадяни з 25річного віку, а в сенат з 30річного.
|