|
лежні території колишні колонії, які, однак, не стали суверенними державами (Фолклендські острови та ще близька десяти островів, Гібралтар). Вони мають свої парламенти, органи управління, деякі з них навіть свою валюту .
Такою ж широкою політичною автономією володіють Корсика у Франції, Аландські острови у Фінляндії, Фаррескі острови та Гренландія в Данії. Остання країна дала яскравий приклад цивілізованого підходу до вирішення питань автономного устрою, надання широкої політичної самостійності її територіальним частинам. Зокрема, при вступі Данії до Європейського союзу, гренландці, відмовившись на референдумі від участі в ньому, створили прецедент, коли Данія стала членом Європейського союзу, а її автономна частина ні. Заслуговує на увагу також досвід побудови "автономізованої" унітарної держави в Іспанії, Італії, ЮАР тощо.
Не можна не відзначити наявності такого ж досвіду і в деяких постсоціалістичних країнах СНД, де певною конституційно закріпленою автономією володіють в нашій державі Автономна Республіка Крим, в Азербайджані Республіка Нахічевань, в Узбекистані Республіка Каракалпакстан. Порівняльний аналіз конституційноправового статусу цих автономій з аналогічними конституційними характеристиками вищезгаданих розвинутих держав показує, що у перших Азербайджані, Узбекистані та Україні є суттєві можливості для удосконалення форм свого державнотериторіального устрою.
Найбільш придатний для запозичення, вважаємо, досвід конституционалізації автономії областей в Італії. Автономний
244
ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
статус областей цієї країни закріплений у розділі V Конституції Італії
|