|
альне функціонування демократичних інститутів (Португалія), функціонування органів державної влади і виступає посередником між державними "владами", а також між державою і суспільством (Румунія). В усіх цих випадках, як і у Франції, президент не наділений повноваженнями, котрі за характером є реально "арбітражними". Певний виняток становить право президента призначати референдум, яке у Португалії реалізується на пропозицію парламенту або уряду, в Хорватії на пропозицію уряду, а в Румунії після консультацій з парламентом'. Формулювання, близькі за своїм змістом до президентського арбітражу, знайшли місце і в основних законах, прийнятих у деяких пострадянських країнах з відповідною формою державного правління Білорусі, Киргизстані, Росії. Хоча "президентський арбітраж" претендує на власну ознаку змішаної форми поліархічного правління і деяким дослідниками таким вважається2, на нашу думку, він такого "статусу" не набув, оскільки не є притаманним тільки для цього виду форми державного правління. По суті, положення про "арбітраж глави держави" (справді в різних формулюваннях) використовується в конституціях держав з різними формами правління: парламентськими Греція, Молдова, Угорщина, Туреччина; президентськими Азербайджан, Грузія, Еритрея, Єгипет, Колумбія, Таджикистан і Туркменистан; деякими африканськими суперпрезидентськими і навіть т.зв. "монархічними" державами3. Відносно останніх можна навести приклад Іспанії, де король це "арбітр і гарант узгодженості повсякденної діяльності державних органів"(ст. 56 Конституції) 4.
1 Шаповоп В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Кон
ституційного
|