держави з одного боку, і прихильниками конституційного права як демократичного обмеження державного свавілля конституцією з іншого.
  Представники німецької юридичної школи, котрі абсолютизували роль держави й зосереджували увагу на ідеї її примату щодо права, зупинилися на "державному праві", а британці, американці та французи, які вихідними для цієї галузі вважали ідеї природного права та конституціоналізму, демократії й законності, на "конституційному праві". Крім цих принципових позицій, вибір назвтермінів обумовлений також певними традиціями слововживання. Наприклад, для романо та англомовних країн характерним стало вживання терміну "конституційне право", а для германських "державне право". Тому майже в усіх країнах англоамериканської та романської
  14
  
  правових сімей використовували термін "конституційне право", а в германській (у XX ст. і колишніх соціалістичних країнах) усталився термін "державне право".
  Якщо подивитися на становлення й еволюцію конституційного права, можна відразу ж помітити, що первинне коло повноправних суб'єктів конституційноправових відносин, та й сфера застосування норм конституційного права у XIX ст. були значною мірою обмежені. Тільки в наступному столітті в цьому напрямку був зроблений значний крок уперед.
  Третій етап початок XX ст. до сьогодні. У цей час конституційне право остаточно набуває сучасного вигляду, вдосконалюється, стає головною галуззю національного права переважної більшості країн світу.
  Посилення соціальнокласових конфліктів у XX ст. привело до того, що конституції стали в тій чи іншій формі регулювати основи всього суспільного ладу, включаючи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>