йо
  115
  
  С.К. Бостан, С. М. Тимченко
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  
  
  
  го правового статусу, то ми показали, що він не є монархом у повному розумінні цього слова, а лише спадковим главою держави одним з вищих державних (найбільш слабких) тієї полісистеми влади, котра утворює форму державного правління. Так що у такому сенсі цей її підвид є поліархічним, точніше триархічним. Окрім нього джерелом провідного органу в цій системі парламенту (прямо) і сформованого ним уряду (опосередковано) є громадянивиборці. Оскільки останніх за своєю чисельністю теж багато (полі), то за джерелом влади система органів форми правління без усяких питань вже на 2/3 є поліархічною.
  Єдине питання, що постає, пов'язане з джерелом влади інституту глави держави. Зрозуміло, що колишня аргументація, а саме, визнання "божественності" влади у сучасних умовах є незадовільною. Аналіз конституцій "монархічних" держав останніх часів свідчить, що у цьому питанні "монархічність" значно звужена і залежить від вищого представницького органу державної влади. Показовою у цьому плані є прийнята 17 лютого 1994 р. Конституція Бельгії. Стаття 33 закріплює положення (воно характерно для всіх сучасних "монархічних" держав), що "вся влада похідна від народу" і здійснюється вона "так, як це встановлює Конституція"'. Стаття 105 Конституції визначає: "Король не має іншої влади окрім тієї, що надана йому Конституцією і спеціальними законами, прийнятими на підставі Конституції". Тобто так звана "монархічна" влада теж похідна від народу і, що у сучасних умовах є закономірним явищем, за своїм джерелом теж є поліархічною. З огляду на наведене

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>