вління парламентських держав зі спадковим главою держави, доходимо до висновку, що у цілому вони відповідають притаманній для цих форм правління загальній схемі. Але водночас в деяких державах є і певні відхилення від неї, деякі конкретні прояви, що відображають специфіку державноправового розвитку цих країн.
  В першу чергу звернемо увагу на наявність в окремих країнах такої інституції як Державна рада. В Норвегії існування Державної ради є, по суті, конституційною формою існування самого уряду: до її складу входять окрім самого Короля, Прем'єрміністра, не менше семи інших членів. Останніх призначає глава держави, однак у своєму виборі він пов'язаний тим, яка політична партія або коаліція партій має більшість місць у парламенті. Рішення Державної Ради за відсутністю Короля, підписуються Королем і виконуються від імені Державної Ради. Хоча останнє є певною формою організації виконавчої влади, здійснення її зосереджено на Прем'єрміністрові
  113
  
  С. К. Бостан, С. М. Тимченко
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  
  
  
  та інших членах уряду, оскільки вони контрасигнують усі акти Короля1.
  У Люксембурзі Державна рада відіграє суттєву роль у законодавчому процесі. До її складу входить 21 особа, призначувана довічно главою держави. До її компетенції входить здійснення юридичної експертизи законопроектів, запропонованих від імені Великого Герцога. Водночас Державна рада може активно впливати на остаточні результати законодавчого процесу. Згідно зі ст. 59 Конституції, "усі законопроекти мають бути повторно проголосовані, якщо Палата у відкритому засіданні за згодою з Державною радою не вирішить інакше"2. Між

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>