йною фікцією, яка є досить характерною для змісту так званих старих (тобто прийнятих у XVIIIXIX ст.ст.) основних законів європейських держав з відповідною формою правління1. Це свідчить про "слабкий" правовий статус глав цих держав, але світова конституційноправова практика знає приклади ще більш слабких юридичних повноважень глав держав з парламентарнополіархічною формою правління.
  До таких "слабких" глав держав можна було б віднести реально Королеву Великобританії. Але ж це важко довести, оскільки її правовий статус закріплений переважно "неписаними" конвенційними (звичаєвими) нормами, котрі "приспали" колишні монархічні прерогативи англійського монарха. Оскільки теоретично "пробудження сплячих прерогатив" британського глави держави є більш ймовірним, ніж "підсилення" повноважень глави держави, закріплених в писаних законодавчих нормах, то хрестоматійними прикладами "слабкого" глави держави у сучасному державознавстві є конституційно відрегульований правовий статус глав шведської і японської держав.
  Статус Короля Швеції визначений актами "Форма правління" та "Про парламент", прийнятими Рікстагом (пар
  1 Див.: Шаповол В.М. Державний лад країн світу.—С136.
  109
  
  С. К. Бостаи, С. М. Тимченко
  ламентом) у лютому 1974 р., а також "Актом про престолонаслідування" 1810 р. зі змінами і доповненнями, котрі (разом з "Актом про свободу друку" 1974 р. С.Б.) складають чинну, так звану некодифіковану, Конституцію цієї держави1. Повноваження Короля у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю усунутий від участі у формуванні уряду. В главі п'ятій (§1) "Форми правління" лише записано, що

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>