авління 1653 р.) пов'язане з досвідом Франції й особливо Сполучених Штатів Америки.
  До числа фундаментальних документів цих країн, які сприяли формуванню конституційноправових основ і стали віхою в процесі утвердження конституціоналізму та становленні конституційного права, відносяться американська Декларація незалежності 1776 р. та французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року.
  В американській Декларації на рівні нормативного правового акту було підтверджено те, що тільки народ є джерелом влади, а сама держава та уряд мають право на існування тільки в тому разі, якщо вони служать людині та захищають її інтереси. У французькій Декларації міститься спеціальна стаття, де зазначається, що народ, який не знає гарантій основних прав та свобод і принципу поділу влади, не має конституції. Мова тут іде про те, що справжній конституційний лад, який закріплюється в нормах конституційного права, має ґрунтуватися на певних принципах, до числа яких віднесені насамперед основні права та свободи людини і принцип поділу влади, який повинен перешкодити узурпації влади і зловживання нею.
  Обидва названі документи ґрунтуються на положеннях вчення про природні й невідчужувані права людини, тобто про права і свободи, що невід'ємно належать людській особистості від народження. При цьому не має суттєвого значення розходження у формулюваннях американського і французького документів, які говорять про права і свободи, даровані Творцем, чи проголошують, що всі люди народжуються вільними й рівними у правах. Нормативноправове закріплення природних прав людини мало важливе значення для утвердження конституційного права

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>