иконавчої влади. Він є верховним представником держави, символом національної єдності і наступності держави, однак його юридичні повноваження і ще більш конкретна політична практика не дозволяють йому широкої участі у керівництві і управлінні державними справами.
  Кожний з видів поліархічного правління, як вже зазначалося, спирається на свій тип "розподілу влади". Відмінною рисою типу, притаманного формі правління парламентарної держави, є те, що поділ влади "жорстко" здійснюється між законодавчою та виконавчою владою з одного боку і судовою з іншого. В площині законодавчої і виконавчої влади, взаємопереплітіння їх організаційних і функціональних зв'язків настільки міцне, що дозволяє часом сумніватися в реальності здійснення самого принципу поділу влади. Це дає підставу деяким авторам стверджувати, що в дійсності поділу влади в парламентських країнах немає1. Інші, серед них і відомий український конституціоналіст В.Шаповал, справедливо, на нашу думку, зауважують, що мова йде про особливий тип поділу влади, який спирається на концепції дифузії (дисперсії) вла
  1 Див.: Эншин JIM. Разделение властей опыт современных государств.— М.: Юрид. лит., 1995.С.6667.
  102
  
  ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
  ди1. Оскільки зміст цього типу розподілу влад є прямо протилежним тому, що використовується у президентських поліархіях "жорсткому", умовно назвемо його "м'яким".
  Обумовлена "м'яким" типом принципу поділу влади взаємозалежність парламенту, уряду та глави держави структурно створює той самий двигун, результатом функціонування якого є правління у державі. Ефективним воно може бути тільки за умови існування добре

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>