з своїх представників парламентаріїв. Обрані шляхом усенародного голосування представники становлять у своїй сукупності орган, який реалізує або повинен реалізовувати суверенну верховну волю. Тому як офіційна доктрина, так і політикоправова практика визнають акти парламенту і, насамперед закони країни, вираженням загальної волі, яка є підґрунтям їх загальнообов'язковості і верховенства стосовно будьяких інших нормативних актів.
  Уряд у країнах з парламентськими формами державного правління є основним носієм виконавчої влади. Це також окремо існуючий колегіальний орган, котрий здійснює функції управління державними справами. У минулому вважалося, що уряд покликаний в основному забезпечити виконання законів. Звідси і саме найменування влади, котра уособлюється урядом, як виконавчої. Зовнішньо відмінною рисою парла
  Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2.— С.54.
  101
  
  С. К. Бостан, С. М. Тимченко
  ментарної форми державного правління є наявність посади голови уряду.
  Третій інститут верховної влади на відміну від попередніх двох колегіальних органів представлений одноособовим главою держави. Його правовий статус, незалежно обраний цей глава або спадкоємний, однаково "слабкий". Цей, колись головний інститут виконавчої влади, у ході історичної еволюції парламентарної форми правління втратив своє значення. Якщо в інших поліархічних державах (президентських, змішаних) тією чи іншою мірою він пов'язаний з виконавчою владою, у парламентських глава держави фактично (хоча деякі формальноюридичні норми відносно цього збереглися С.Б.) винесений за межі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-551 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>