алузь права, його система, предмет та методи правового регулювання, земельноправові норми та правові інститути, земельне законодавство як система, практика його застосування, а також окремі нормативноправові акти, що регулюють земельні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку і напрямів удосконалення.
  Специфічною рисою земельноправової науки, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, є її органічний зв'язок з науками екологічного, аграрного права, а також з природничими науками.
  Вона має різноманітні функції, в яких виявляються суть і призначення її в суспільстві: пізнавальну, констатаційну, описову, інтерпретаційну, прогностичну, евристичну, практикоприкладну, методологічну та ідеологічновиховну. Сучасний період розвитку земельноправової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної та практикоприкладної функцій, що зумовлено об'єктивною потребою розробки науково обгрунтованих рекомендацій щодо подальшого розвитку земельного законодавства в умовах земельної та аграрної реформ.
  Процес розвитку земельноправової науки розпочався ще на початку XX ст.
  22
  
  Активний розвиток та значне розширення земельного законодавства і формування на його базі самостійної галузі земельного права значною мірою стимулювали розвиток земельноправових досліджень.
  Особлива увага проблемам правового регулювання земельних відносин приділялася вченими в другій половині XX ст. Так, у той час вчені колишнього СРСР активно досліджували питання використання та охорони земель. У межах науки земельного права Г. О. Аксеньонок, Л. І. Дембо, А. М. КалаНдадзе, І. В. Павлов, М. Д. Казанцев, Ю. І. Жариков, Б. В. Єрофеєв, О. С. Колбасов, М. І. Краснов, М. І. Козир, В. О. Кікоть, М. Т. Осіпов,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-433 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>