використанням та охороною земель, інститут правового забезпечення моніторингу земель та інститут державного земельного кадастру.
  Земельноправові норми регулюють суспільні земельні відносини, в яких земля водночас виступає як нерухомий об'єкт, як природний об'єкт і як об'єкт господарювання. Більшість норм земельного права належать до матеріальних норм. Разом з тим, земельне право містить ряд процесуальних норм, які створюють спеціальний механізм реалізації матеріальних норм.
  Кожний окремий правовий інститут залежно від його співпідпорядкованості з іншими інститутами у структурі земельного права посідає певне місце. Найважливіші земельноправові норми, що відображають сутність земельного права, утворюють загальні інститути, а ті земельноправові норми, які покликані регулювати окремі сторони або види земельних відносин, — спеціальні інститути. Така диференціа
  16
  
  ція земельноправових норм, що становлять зміст земельного права як самостійної галузі права, випливає зі сталої традиції розподілу галузей права на загальну, особливу та спеціальну частини.
  Інститути, що містять відправні положення та основні принципи, дія яких поширюється на всі або більшість урегульованих земельним правом відносин, становлять у своїй сукупності загальну частину земельного права. До неї звичайно включаються: інститут права власності на землю (земельні права громадян та юридичних осіб, які є власниками земельних ділянок, підстави виникнення, зміни та припинення земельних прав), інститут права землекористування тощо. Ці правові інститути впливають на формування змісту та складу інститутів Особливої частини.
  Особлива частина земельного права виконує конкретизуючі та деталізуючі функції правового регулювання. Правові інститути цієї частини підлеглі інститутам Загальної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-433 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>