родного закону.
  Нарешті, у VIV ст. до н.е. уявлення про всесвітній лад, державний порядок і закон стали більш прагматичними. Показовим у цьому відношенні є стародавньокитайське вчення школи Конфуція (551479 pp. до н.е.), яке акумулювало в собі ряд уявлень про державу і право тих часів. Політичні структури розглядались мислителем і його послідовниками в органічному
  
  взаємозв'язку з правовими, у співвідношенні між собою та іншими соціонормативними регуляторами (звичаями, мораллю, обрядами). Це перше.
  Друге. Конфуціанці порівнювали державу з великою сім'єю, де влада правителя порівнювалась із владою глави сімейства, а відносини панування та підлеглості як ієрархічні сімейні стосунки, де панує беззаперечне підпорядкування молодших старшим. Подібно до патріархальної сім'ї влада імператора в державі здійснюїться одноосібно, без будьякого втручання ззовні.
  Третє. Прибічники вказаної концепції переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів. Вони стверджували, що державні закони більшменш адекватно відображають суспільні відносини, але їх роль у регулюванні різних сфер життя суспільства недостатня внаслідок того, що нерідко закони є досить жорстокими і не сприяють злагоді в суспільстві. Тому ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки.
  В цей же час значного поширення у Стародавньому Китаї набуває концепція даосизму, основоположником якої був Лаоцзи. Вона багато в чому повторювала буддизм. Зокрема, її прихильники теж обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства та держави. В

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-297 * збірник літератури №11 * >>>далее>>>