ає яскраво виявлятися логічний зв'язок: юридична деонтологія правнича етика професійна культура як одиничне, особливе і загальне. Процес пізнання це здебільшого деонтологічні дії, які ґрунтуються на використанні свідомості (одиничне), а процес творчості це культурний процес. Загальнолюдський вимір цих процесів здійснює етика як критерій оцінки творчості юриста.
  Особа як філософська категорія правничої етики має змогу оцінити право у загальнолюдському вимірі. Феномен правового суб'єкта поєднує носія законів і його діяльність. Адже з позиції позитивного права не завжди можна об'єктивно оцінити професійні дії юриста, оскільки воно не відображає внутрішнього пульсу життя людини. Тому правнича етика як професійна етика розумної волі, що має духовноморальну основу, виступає справедливою характеристикою юриста. У ній ніби зашифрована вся таємниця професійної культури юриста, його професійна гармонія. «Розгадати» її можна лише завдяки духовноетичній освіченості, яка доповнює етичний раціоналізм, етичний позитивізм. Вона дає змогу юристові усвідомити свою відповідальність перед соціумом, правомірність власних дій, не порушувати духовнофахову гармонію. Етично освічений юрист розвиватиме індивідуальне етичноправове поле джерело правничої етики. Хоча це поле створюється самим юристом, усе ж воно є живильним середовищем, оскільки в ньому панує не раціоналізм чи позитивізм (як разове явище), а етичноправовий дух. Ці міркування підводять нас до визначення поняття правничої етики.
  Нині ще відсутня ця дефініція, але у сучасних юридичних джерелах є спроба визначити поняття професійної етики окремих юридичних спеціальностей. Проте це здебільшого раціональні, позитивістські міркування. Для розуміння правничої етики доцільно використати відому структуру: принципи, норми, діяльність, правосвідомість. Причому ці засади треба класифікувати на

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>