ку людиною правових реалій, яка завжди індивідуально вибрана і внутрішньо вільна, оцінку, яка має моральний характер і пов'язана з уявленням людини про свободу, справедливість, добро і зло, про обов'язок перед іншими і перед собою. Тобто етика права стосується не тільки особи юриста, а й будьякої людини, на яку впливає етичний дух права, що певною мірою наближається до правової етики, юридичної етики правника.
  Юридичну етику (і правову етику) можна ототожнювати з професійною етикою, яка є практичним виявом і втіленням етики права у юридичну діяльність. Причому, у суб'єкта правової етики домінує ціннісне ставлення до права. Функція суб'єкта правової етики у нормативній правовій творчості мінімальна і дуже опосередкована. А у суб'єкта юридичної етики навпаки, домінує знання нормативних документів, уміння їх практично застосовувати, тобто знання «букви закону». Виходячи з цього, зробимо спробу визначити предмет правничої етики. Зрозуміло, що основна увага тут приділятиметься особі юриста та етиці права.
  Правнича етика розглядається як учення про моральноправові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків.
  Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями.
  Доцільно розглянути правничу етику як етику людської гідності, як моральний світогляд, у якому існує тісний зв'язок між зовнішніми діями юриста та його свідомістю. Такий зв'язок називають соціальним натуралізмом, що полягає в узгодженні соціальних явищ із законами природи [79, с. 132]. Професійні дії юриста матимуть найвищу цінність тоді, коли вони будуть результатом, адекватним усвідомленню ним законів Всесвіту. В цьому випадку виявляється етична норма у юридичній діяльності.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>