свободи вибору вчинку, варіантність поведінки, а звичай виявляє залежність, яка існує між теперішнім і минулим. Мораль вимагає від людини вчинку за міркою належного. Звичай характеризується локальністю, етнічною обмеженістю, а мораль є загальнолюдським явищем. Хоча з останнім твердженням не можна повністю погодитися. Справа у тому, що людська творчість завжди має національний відтінок, хоч у ній присутнє загальнолюдське. Іншими словами, мораль відзначається широкою локальністю, хоча при цьому і пов'язується із загальнолюдськими нормами.
  З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна мораль юриста, основою якої є правова мораль. Право прийнято розглядати як знання, що забезпечує життєвий успіх у системі світогляду, створюючи тим самим формальне право як зовнішній (видимий) бік права, не пов'язаний з первісними джерелами. Існує три групи джерел правової моралі:
  1) аксіологічного, ціннісного змісту (звичаї, міфи, релігія), які формують протомораль, а отже, протоправо чи передправо, що поступово перетворювалось у природне право у правову мораль;
  2) гносеологічні пізнання (аналіз правових систем, правових феноменів: позитивне і живе право, антропологія);
  3) праксіологія практика (соціальнокультурні і соціальноекономічні процеси)[48, с. 2728].
  Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела, здійснює правову діяльність, приймаючи правові рішення, активно включається у процес розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.
  Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією, здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі. Ось чому виникає потреба генерувати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>