ановить першооснову формування культури особи, яка не є чимось механічно привнесеним ззовні. Це значною мірою віддзеркалення суспільного стану виробництва, соціальної структури людського соціуму. Тобто справжня культура твориться власними зусиллями, системою життєвих смислів суб'єкта, що реалізуються у засобах та результатах його діяльності. Тому жодна особа, жодна спільнота не позбавлена повністю культури, адже кожен творить своє, хоча інколи й те, що суперечить суспільству, природі.
  Якби людство «впорядковувало» свої думки, то не виникало б глобальних проблем і загрози загибелі біосфери. Це означає, що культура особи полягає в усвідомленні нею змісту Всесвіту. Наразі повинні коригуватися свідомість і практика, інакше виникне небезпека так званого інтелектуального хаосу.
  Зауважимо, що людині у процесі життєдіяльності стає дедалі складніше набувати і зберігати досвід своєї цілісності, який становить соціокультурну буттєвість.
  У наукових джерелах поширена думка, що стрижнем єдності зі світом та між самими людьми є справжня духовність у формі вільного самоіснування. Тобто йдеться про ступінь свободи людини, що ефективно впливає на розвиток культури. Адже культура особи повинна виступати невимушеним творінням, щоб відображати реальність буття, аксіологію (грец.— вчення про цінність) життя на землі. Тоді культура особи успішно протидіятиме різноманітним деформаціям у суспільстві.
  Гносеологія (грец. вчення про джерело, закономірності пізнання) культури особи зумовлюється онтологією Всесвіту, тобто першоначалом всього існуючого. Продукт людської діяльності не повинен бути шкідливою штучною мікрочастиною Всесвіту, а має органічно «вписуватися» у природу, не руйнуючи її. Ця умова стосується як матеріальної, так і нематеріальної сфери культури. Однак конструкторська діяльність це по суті опредмечування сутнісних сил природи. Адже

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>