оли й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страху перед законом. Це вагомий здобуток юриста, крок до цивілізованого суспільства, особливо, коли на зло він відповідає добром (звичайно, така дія юриста досить умовна).
  Правова та духовна свідомість збігаються, а правова культура будується на духовності. Якщо ж роль природних норм незначна, то знецінюється право, мораль і знижується життєдіяльність, оскільки правові норми регулюють частину суспільних відносин, а духовні усі відносини, хоча й багато природних норм трансформувались у законодавство.
  Відокремлення держави від церкви зовсім не означає відокремлення права від релігії.
  Соціальні норми мають розвиватися на тлі духовних, що підкреслює єдність нормативних і ненормативних правил поведінки. У правовому регулюванні завжди зацікавлена держава, але пріоритетними є духовні норми.
  Юрист повинен керуватися природними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, юристові треба насамперед зрозуміти, поставити себе на її місце. Згідно з природними нормами, до кожної людини юрист повинен ставитися гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, потрібне юридичне милосердя. І лише тоді громадяни прислухаються до юриста. Адже від кожного слова і дії юриста залежать доля людини, її майбутня поведінка, життєдіяльність узагалі. Юрист порушує, наприклад, одну із заповідей «не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до відчаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи й самогубства. Принижуючи людину, юрист позбавляє її останнього шансу виправитися, повернутися до нормального життя.
  Що потрібно юристові брати за основу, виробляючи власні норми поведінки та формуючи внутрішній імператив службового обов'язку?
  Основне — пізнати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>