, відомчі нормативні документи підпорядковані відповідним законам. А закон це зовнішній вияв права. Тому доцільно розмежувати такі поняття, як верховенство, всесилля, панування закону та права. Закон нікому не підвладний, він має відповідати суспільним вимогам. Проте закон може містити у собі суперечливі, навіть шкідливі норми. Це означає, що верховенство закону не завжди виправдане, хоча воно може виникнути з моменту прийняття закону. Поряд з верховенством закону існує верховенство людини, державного апарату, а це не завжди доцільно, можливе верховенство правового закону. Всесилля закону може бути тимчасовим явищем, розрахованим на певний період, за умови, що такого всесилля потребує конкретна ситуація в суспільстві.
  Панувати може лише правовий закон, а неправовий закон не діє, не визначається суспільством. Останній створений не для народу, а для можновладців. Тому панівним закон є у по справжньому демократичному суспільстві. Проте навіть за такої обставини діють лише окремі частини закону. Наприклад, це стосується законів України про міліцію, про мову та ін. Рідко який закон, що не відповідає умовам панування, виконується повністю.
  Всесилля права також не відповідає дійсності, бо воно не всесильне. В окремих випадках більшу силу мають духовність, мораль, звичаї чи інші соціальні норми.
  Верховенство права це один із принципів демократичної держави.
  До нього повинні прагнути всі члени суспільства. Але окремі регіони, населені пункти, здебільшого віддалені від великих міст, майже не відчувають верховенства права, вони використовують у своїй життєдіяльності вплив різних соціальних норм, звичаїв тощо.
  Зміст панування права полягає у тому, що воно займає домінуючу позицію порівняно з державою. Це гарант прав, свобод і законних інтересів громадян. Панування права означає, що воно не може залежати від політичних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>