виявляє сутності у явищі обов'язку. Так чи інакше, юрист прийняв повинність обов'язку до виконання, оскільки ці юридичні поняття є одним із виявів його правосвідомості. Але наступний етап має бути пов'язаний з почуттєвим сприйняттям службового обов'язку. Якщо емоційнопочуттєва сфера свідомості юриста недостатньо розвинена, то він бездумно, навіть автоматично виконуватиме вимоги зовнішнього імперативу обов'язку.
  Прикладом творчого пізнання явища обов'язку є положення, коли юридичному поняттю службового обов'язку передує його почуттєве сприйняття. Юрист відчуває як внутрішній, так і зовнішній імперативи службового обов'язку. Це запобігає порушенню правового почуття, однак викликає побоювання, небажання йти на професійний ризик.
  Зрозуміло, найефективнішим є пізнання, при якому юридичне поняття службового обов'язку і почуттєве його сприйняття виникають одночасно. Здебільшого це характерно для досвідчених юристів із високою інтелектуальною та емоційною культурою. Юридичні поняття й почуттєве сприйняття службового обов'язку однаково важливі для правоохоронної діяльності.
  Отже, процес пізнання явища обов'язку грунтується на філософській методології. Важливо також керуватися здобутками психологічної науки. На філософськопсихологічних засадах здійснюється функціонування службового обов'язку юриста, що позитивно впливає на розвиток правової діяльності загалом.
  У пізнанні сутності обов'язку юриста методологічну функцію виконує юридична абстракція. Так, у процесі вивчення деонтології математична абстракція переважно переноситься на юридичну діяльність. А юридична абстракція і/є результат мислення юриста.
  У юридичній абстракції відбувається своєрідний процес сходження від абстрактного до конкретного. Власне кажучи, в цьому полягає суть абстракції. Адже конкретне в юридичній діяльності виявляється як потреба практики, це результати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>