: «правнича деонтологія», «правова деонтологія», «юридична деонтологія». Хоча між ними існують деякі, незначні відмінності, проте вони висвітлюють практично одне і те ж: формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста.
  У наукових джерелах виявляються різні підходи до визначення юридичної деонтології. Так, В. Горшеньов та І. Бенедик визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування й мистецтво прийняття правильного рішення у юридичній практиці, тобто як науку про пошук атмосфери необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає професійні послуги і кого повинен обслуговувати правовими засобами у процесі реалізації свого правового статуту [58, с. 8].
  О. Скакун зазначає, що юридична деонтологія це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста, тобто про оптимальний звід правил дозволяючого, зобов 'язуючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти юрист і керуватися ними у відносинах, що виникають при виконанні службових (посадових) повноважень. Цю дефініцію автор розглядає у вузькому значенні як науку про застосування практичної діяльності юристів (це, як правило, норми, що мають рекомендаційний характер) та у широкому значенні як науку, яка, поряд з моральними, аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, економічного, екологічного, етичного, естетичного, інформаційного характеру, що пред'являються до професійної культури юристів (крім норм рекомендаційного характеру, це норми зобов'язуючі, забороняючі і дозволяючі) [126,с. 57]. ,
  С. Гусарєв, О. Тихомиров вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юридична

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>