|
ов'язаних з духовною, моральною й великою внутрішньою потребою служіння суспільству, своїй нації.
Внутрішній імператив службового обов'язку — це той самий службовий «долг», хоча вислів цей досить умовний і не зовсім вдалий (подібно до морального імперативу Канта). Як зазначають дослідники, «долг» це соціальний категоричний імператив. Принцип «долг» заради «долга» у ролі категоричного імперативу найбільш чітко сформульований І. Кантом. Норми повинності покликані, за І. Кантом, примирити людину з чужим, ворожим їй світом. Поняття «долга» стало у І. Канта, головною категорією моралі: саме почуття «долга» визначає моральну поведінку людинию.
Зміст внутрішнього імперативу службового обов'язку полягає у тому, що він є свідомим, вмотивованим чинником реальної поведінки юриста, його певною позицією та добровільно прийнятим рішенням. Тобто цей імператив є внутрішнім, особисто виробленим для юриста законом. Формування внутрішнього імперативу неможливе поза логікою норм права і моралі, їх принципів і конкретних приписів, бо неможлива будьяка людська діяльність поза нормуванням, поза метою. Цей «закон» діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно покладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу розумної волі, доброї волі, веління серця, поклик сумління тощо. Розумна і добра воля сильніша від закону (позитивного права), але вона тісно пов'язана з совістю. Хоча кожна людина має совість, але рідко нею користується, що підкреслює окреме існування внутрішнього і зовнішнього імперативів обов'язку.
Отже, між внутрішнім і зовнішнім імперативами службового обов'язку загалом є спільні й відмінні риси. Але перше поняття для юридичної діяльності є ціннішим, оскільки юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість. Якщо зовнішній імператив
|