равди в усіх її аспектах і в кожному окремому випадку, підпорядкування акторської культури юриста вимогам правди, що виключає будьяку штучність. Юридична дійсність спонукає пізнавати людину, її душу, глибоко вникати у правові явища.
  Акторська культура ґрунтується і на принципі творчої свободи. Безумовно, творчу (професійну) свободу юриста зумовлює глибоке знання правових норм. Але цього не досить, потрібні ще духовна (внутрішня) та фізична (зовнішня) свобода. Духовна свобода юриста відображає його внутрішній, психічний стан, спроможність розв'язувати правові проблеми. Це, так би мовити, налаштованість на глибину і якість професійної діяльності, певна духовна програма дій. Із духовної свободи випливає фізична, яка відображає зовнішній бік юридичної діяльності, реальну правомірну поведінку юриста. Культура духовної та фізичної свободи це акторське уміння правника раціонально розподіляти відповідну енергію, яка дасть найбільшу користь.
  Цінність для акторське культури становить віра у справедливу юридичну ухвалу. Йдеться не про те, що юрист іноді може лише демонструвати перед громадянами позитивне вирішення справи, хоча наперед знає, що проблема не буде розв'язана. Реально оцінивши ситуацію, юрист повинен непохитно вірити не лише в успіх однієї чи іншої сторони, а й у те, що він прийме тільки справедливе рішення. Така ж віра має бути й у громадян. Іншими словами, громадяни повинні повірити в те, у що вірить юрист. Досягнення такої віри засвідчує справжню професійну майстерність юриста. Інколи, щоб переконати, схилити співбесідника до правдивих показів, потрібно у цілком серйозній справі імпровізувати (усміхнутися чи заплакати). Проте це повинні бути дії, які б сприймалися як щирі, а не фальшиві.
  Імпровізація як принцип акторської культури юриста свідчить про глибоке усвідомлення ним свого суспільного призначення. За допомогою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>