борення самого себе (останнє, перемога над собою, найважча перемога!). І все це насамперед необхідно для того, щоб створювати «культуру духовної аури» у процесі діяльності, забезпечувати найефективніше управління правовими процесами.
  Центральне місце у юридичній деонтології ми відвели розумінню людини як триєдиної антропологічної єдності (тіло, душа, дух) (згідно з яким і подано матеріал у підручнику). З цією метою опрацьовано величезну кількість літератури давньосхідної, античної, середньовічної та сучасної, на основі якої викладено власні судження, зроблені певні висновки, які, у цілому, покликані сприяти подальшому підвищенню рівня професіоналізму, якості професійної діяльності юриста.
  Найбільшої уваги, на наш погляд, заслуговує з'ясування такого поняття, як дух людини, прояв свободи духу в межах дії природного права, тобто, у підсумку, дух права.
  «Дух права» цими словами можна визначити те, що становить суть юридичної деонтології як системи вимог до внутрішніх професійноправових обов'язків юриста.
  Автор вважає своїм обов'язком підкреслити, що обранням саме такого об'єкта наукового дослідження він завдячує професорові (нині покійному) Володимиру Гавриловичу Сокуренку, який вперше зробив спробу розглядати медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі, приділивши основну увагу внутрішнім (духовним) процесам і назвавши їх «духом права».
  У прикінцевих зауваженнях звертаємося до студентів майбутніх юристівпрофесіоналів, прагнучи заохотити їх до творчого і глибокого оволодіння знаннями, до вияву поглибленого інтересу до таких проблем і аспектів, які увібрала у себе юридична деонтологія наука майбутнього, що уже сьогодні, набуваючи неабиякої актуальності, покликана зробити більш ефективною юридичну діяльність.
  Юридична деонтологія — як певний вступ до спеціальності є логічним вступом до філософії права. Уже після

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>