аг^ія це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізичні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний розсуд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом [16, ст. ЗО, п. 2]. До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю. Її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди суспільству, державі, особі [16, ст. ЗО, п. 5].
  Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаг^йною культурою, що впливає на його професійну діяльність.
  Інформаційна культура юриста — це ступінь володіння належним обсягом інформації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержати й ефективно реалізувати її у юридичній діяльності.
  Інформаційна культура юриста певною мірою пов'язана з іншими видами культур — правовою, національною, духовною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологічною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо.
  Функціонування інформаційної культури юриста доцільно розглядати за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформаг^ї: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхідності, корисності.
  Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформацію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформації. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої інформації, а для інших видів кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп'ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.
  Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>