першому випадку контркультура недопустима, а у другому просто необхідна. Звідси випливає потреба у своєрідній контркультурі, так званій культурній революції в українському праві, у наближенні його до духовного та міжнародного права.
  Окультурення права — це максимальне використання результатів, історичних здобутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм.
  Взагалі, будьяке право є результатом культури. Але йдеться саме про культуру, а не антикультурну підміну. У противному разі це не буде окультурення права, а фальшиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право шкідливе для суспільства вже тим, що воно позбавлене етики ненасильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.
  Відомо, що до культурології права належать культуровалентні об'єкти та культурологічна проблематизація. Під культуровалентними об'єктами слід розуміти ті об'єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це, свого роду, визначення правотворчості культури. Такими культуровалентними об'єктами у праві є природні і моральні норми, практично всі види культури та ін. У цілому використанню цих об'єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, іцо залежить від глибинного бачення проблем права.
  Право є наслідком нематеріальної культури, її результатом, одним із критеріїв цивілізації, і, загалом унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром людської думки і мудрості). Через право практично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави «Руську Правду», яке виникло як синтез на грунті звичаєвого права й християнської моралі.
  Зрозуміло, що формуванню

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>