тих громадян, які злісно порушують вимоги права. Це активна форма профілактичної роботи осіб, які поставлені на облік як суспільне небезпечні. Навіть справедливе покарання розцінюється як один з прийомів правового виховання.
  Сформульоване визначення педагогічної культури юриста передбачає, що юрист повинен мати хоча б елементарні педагогічні знання, здібності та навички правовиховної роботи. Це завдання окремих видів культур (субкультур), а особливо педагогічної культури юриста, основний зміст якої визначають структурні елементи.
  Так, одним із них є спеціалізована педагогічна теорія (техніка). Педагогічна техніка це вміння використовувати власні психофізичні дані як засіб виховного впливу. Це володіння комплексом прийомів, який допомагає педагогові глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі [114, с. 49]. Розрізняється внутрішня педагогічна техніка (створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття) та зовнішня педагогічна техніка (втілення внутрішнього переживання особистості вчителя у його тілесній природі міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці).
  У юридичній практиці внутрішня і зовнішня педагогічні техніки набувають, зрозуміло, спеціалізованого характеру. Адже юрист має справу з широкою умовною аудиторією, до якої входять усі верстви населення. Також, окрім правового виховання, юрист здійснює комплекс завдань державного характеру для регулювання суспільних відносин. Усе це потребує організаційнопедагогічних здібностей, широкого світогляду і спеціальних підходів. Тому до педагогічної техніки юриста можна віднести такі види культур: культуру цілепокладання, культуру педагогічних знань, світоглядну культуру, культуру мислення, культуру почуттів, культуру спілкування, організаційну культуру.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>