ужості. Мати розвинене почуття емпатії це ніби мати додатковий зір і слух. Проте надто висока емпатійність може стати причиною певних психологічних ускладнень, посилити залежність юриста від психічного стану і настрою оточуючих. Такий правник не є господарем власного емоційного стану, він потрапляє у залеж ність від пристрастей учасників юридичного процесу, занадто інтенсивно переживаючи їхні радощі чи нещастя. Роль цієї функції емоційної культури полягає ще й у забезпеченні оптимальної емпатійності, яка сприяла б, а не перешкоджала виконанню професійних обов'язків.
  Отже, емоційна культура має велике практичне значення для юриста. Соціальноемоційна сутність права спонукає його зважати на емоційну сферу правового життя. Тому завдання юриста полягає у тому, щоб виробити здатність знаходити адекватну почуттям форму вираження, уміння зіставляти силу емоцій з обставинами та причинами, що їх викликали. Загалом мета емог/ійної культури — сприяти самовідволіканню юриста від усіх емоційних недуг, забезпечувати стан рівноваги почуттів, необхідний для успішної діяльності в галузі права.
  Джерелом емоційної культури є внутрішній світ, культура душі, почуттів, мислення, внутрішній імператив людини. Зрозуміло, що це стосується і юридичної діяльності, яка потребує усталених внутрішніх переконань.
  
  3.5. Педагогічна культура юриста
  
  Педагогіка, як відомо, це наука про виховання й навчання підростаючого покоління. Однак у юридичній практиці педагогіка більшою мірою стосується процесу виховання як динамічного складного явища, що здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого формування громадянина незалежної держави. Тобто йдеться про виховання громадян, які перебувають у правовому полі. Правове виховання здійснюють передусім правники.
  Виконання цієї функції є першочерговим професійним, юридичним, службовим, функціональним тощо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>