ійноправових конфліктів, виховання правової емпатії.
  Ці функції фіксують загальне значення емоцій у юридичному процесі та залежність, яка виникає між емоціями і правовими почуттями. Так, функція врегулювання емоційноправових процесів спрямована на піднесення енергійності, настрою юриста, що впливає на правомірну поведінку у практичній діяльності. Таке врегулювання виховує дисциплінованість, ввічливість, загальну духовну культуру, формує силу волі та характер. Як правило, функція врегулювання емоційноправових процесів сприяє творчому використанню пережитого емоційного потрясіння та створенню позитивної реакції на будьякі правові процеси. Тобто завдяки емоційній культурі юрист готовий до будьякої емоцігенноправової ситуації і його правова поведінка буде виваженою.
  Сама собою емоційна культура юриста без правового почуття не існує. Пристосування емоцій юриста до поляризації професійних процесів забезпечує функція піднесення правового почуття. Вона ніби виконує зворотну роль: через зовнішні дії впорядковує внутрішні. Такий процес можна назвати згасанням, омолодженням емоцій, після чого відбувається тверезе осмислення на основі реальних почуттів. Тобто емоційна культура контролює психологоправові почуття, впорядковує їх. Крім цього, вона застерігає від вияву так званої емоційної деформації (йдеться про нещирість, награність почуттів), сприяє глибокому осмисленню правових явищ, пізнанню об'єктивних проблем службової діяльності.
  Важливе значення для юридичної практики має функція вироблення емоційної орієнтаг^ї у правовому полі. Вона спрямована на формування творчого мислення, підвищення продуктивності праці, на лаконічне поєднання різних компонентів у розвитку особи. Ця функція дає змогу юристові правильно, раціонально спрямовувати свої зусилля, бути готовим до сприйняття негативного. Отже, мовиться про емоційний досвід юриста і

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>