(емоційне піднесення, емоційний спад) можна зіставити з математичною кривою (не обов'язково синусоїдою), верхня й нижня точки по всій осі якої не перевершують певної константи. Вибір такого сталого числа зумовлює кожна емоцігенноправова ситуація. Наприклад, це може бути та «доза» емоцій, після якої юрист «виходить» з себе, не володіє собою. Зрозуміло, що межі емоційної культури він визначає одноосібне, залежно від правового почуття.
  Мистецтво емоційної культури грунтується й на таких принципах, як емоційноправова оптимальність та ефективність юридичної діяльності. Уміння уявно поставити себе на місце іншої людини і розглянути ситуацію з її позиції, перейнятися її почуттями дає змогу зняти напругу, звести до мінімуму негативні емоції. Тим самим забезпечуються висока моральність почуттів і вчинків, гуманізм, справедливість.
  Оптимальності й ефективності емоційної діяльності юриста можна досягти, вдаючись до різноманітних правових прийомів. Наприклад, якщо у процесі розв'язання правового питання познайомити правопорушника з можливими максимальними наслідками, то його емоційна збудженість може ефективно вплинути на хід справи.
  Наголосимо, що на кожен вияв емоції існує відповідна правова реакція. При цьому висока емоційна культура юриста дає змогу збалансувати різні несподівані дії у межах права і досягти таким чином емоційноправової рівноваги. Цей принцип має емоційнопсихологічний вимір, стабілізує емоційну діяльність, спрямовує її у відповідне русло.
  Вплив емоційної культури на юридичну діяльність відбувається постійно. Його можна простежити на дії функцій, які властиві емоційній культурі юриста. Це врегулювання емоційноправових процесів, піднесення рівня правового почуття, вироблення емоційної орієнтагпїу правовому полі, забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи, недопущення та розв 'язання емоційноправових

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>