ю мірою не спрямований на те, щоб використати співрозмовника з власною метою, принизити його гідність. Вміле оперування емоційними прийомами потрібне правникові для ефективної службової діяльності.
  Емоційна культура юриста виявляється у певних принципах: пошук правової істини, емоційноправова оптимальність та ефективність, емоційноправова рівновага, юридична заінтересованість.
  Пошук правової істини це не тільки те, до чого прагне кожна людина, а й суть усієї юридичної діяльності. Йдеться про емоційний момент оцінки фактів правової дійсності за їх психологічною ознакою. Відомо, що у процесі встановлення істини виникають численні негаразди. Одна з проблем полягає у наявності в учасників правової ситуації альтернативних думок. Консенсус тут не завжди виправданий. Річ у тім, що кожне правопорушення, посягання на людську гідність має й психологічні причини. Узагальнюючи їх, юрист виробляє у собі таке правове почуття, яке забезпечує аргументоване встановлення істини.
  Емоційна культура допомагає правникові виділити правове завдання, сформувати емоційноправове судження, спрямувати теоретичні зусилля на подолання негативної емоційності. Адже пошук правової істини це реальна ймовірність її віднаходження за умови вмілого регулювання емоціями, глибокого проникнення у психологію, розуміння існуючих суперечностей у суспільстві.
  Щоб точніше з'ясувати природу емоційної культури юриста, побачити її відмінність від інших психологічних явищ, потрібно визначити емоційноправові межі впливу, передусім внутрішні. Напевно, обмеженість емоційної культури має одноособовий і внутрішньосистемний характер. Причому як і в інших явищах, тут існують верхня і нижня межі, порушення яких недопустиме у юридичній діяльності.
  Обидва випадки потребують такої емоційної культури, яка б не завдавала шкоди юристові особисто й учасникам процесу. Умовно виявлення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>